Проект «ARTEFACT: Chernobyl 33» продовжує знайомити з авторами інсталяцій виставки,концепціями їх робіт та особистим ставленням щодо проблематики виставки.

Цікавою інтерактивною інсталяцією стала робота Анастасії Лойко «Надування», в якій кожен може натиснути на кнопку, викликавши нагадування про усі фейки навколо Чорнобильської катастрофи. Дещо детальніше розповість сама авторка.

– Розкажи трохи про себе.

–  Мене звуть Настя Лойко, я займаюся відео-артом, представляю кілька міст, але наша група «Артзебс» офіційно заявила, що ми з Ялти, оскільки ми дійсно дуже довго жили і працювали в Криму і продовжуємо це говорити, декларуючи, що Крим це Україна. Наша команда «Артзебс» із Запоріжжя, я теж, але зараз живемо і працюємо ми в Києві.

– Яка концепція твоєї інсталяції, що вона символізує?

– Взагалі, наша група це Володимир Гулич, Ярослав Костенко і я. Ми беремо участь тут в кількох інсталяціях, але конкретно моя робота називається «Надування», в значенні обману і поганих дій по відношенню до людей. Це пов’язано з фейками, з тим, що ми часом самі провокуємо цей шум, який нам змінює і затуляє картину життя, в якій наші щирі почуття, наші первинні бажання і емоції. І ось в моїй інсталяції теж виходить, що величезна пластикова куля заповнює весь простір і закриває ту картину, яка знаходиться за нею, а там – відео, що відображає прекрасні моменти життя, все, що наповнює життя художника.

– Чому саме медіа-арт? Стільки традиційних видів мистецтв, а тут наголос саме на медіа-арті, чому?

– Так склалося, що перші мої художні роботи були у відео-арті, причому заснованому на фотографії, грубо кажучи від братів Люм’єр, простих схем рухів, вивчення того, як наша свідомість бере важливе і пропускає непотрібне, і маніпуляція з цими кадрами було моєю першою роботою. А потім з розвитком технологій я змогла створювати свої ідеї використовуючи нові засоби. Це круто, коли хочеться додати графіки, інтерактиву, реакції на глядача, зробити дивовижний звук і створити не просто роботу, а стан, який заспокоїть, змусить задуматися і не залишить байдужим.

– Яка роль медіа-арту в освітньої функції проблематики Чорнобиля?

– У нашій країні про таку величезну проблеми, як Чорнобиль, як атомні технології, кажуть мало, зараз ми всі зайняті війною і тим, щоб налагодити мир, вижити в цих умовах. І ось моя скульптура зроблена з пластику, це теж символ того, з чим ми зобов’язані боротися, переглянути проблему і налагодити відносини. Саме медіа-арт дуже виразний засіб, який встигає за тим ритмом життя, в якому ми рухаємося. Медіа-арт це та доступна мова, за допомогою якої абстрактні лазерні плями дають той ритм, в якому ми відчуваємо якусь напругу, що передає емоції. Але при цьому медіа-арт не замінює інші види мистецтва, це просто ще одна мова, яка стає нам доступною.

– Чому важливо пам’ятати, знати і отримувати нову інформацію про проблему Чорнобиля?

– Коли сталася аварія на ЧАЕС, нашій родині пощастило, ми жили далеко, в Луганську, але тим не менш, через тиждень після того, як офіційно оголосили цю інформацію, моя мама як доктор поїхала і була задіяна для роботи з опроміненими людьми. І те, що вона нам потім розповідала, було настільки страшно, що зараз мороз по шкірі від цієї теми, тому дякую організаторам, які вирішили підняти це питання. Але ця тема – це наше майбутнє: чи станемо ми сірою опроміненою  зоною, яку викреслять з карти, або ми станемо розумними людьми, які мають свою точку зору, розуміють, про що говорять і дивляться в майбутнє.

Проект створюється за підтримки Українського культурного фонду, Міністерства інформаційної політики України, Галузевого архіву Служби безпеки України, Державного агентства України з управління зоною відчуження, Ukrainian National Chernobyl Museum, медіа-арт резиденції Carbon, МОО «Центр ПРИП‘ЯТЬ.ком», ТСН.ua, Українського кризового медіа-центру та під керівництвом міжнародного куратора, за участю українських і європейських митців, музикантів та експертів.